Чому діти не хочуть іти в садочок

Психологи називають період звикання дитини до садка адаптаційним. Він буває легким, швидким і майже безболісним, а буває – важкий, максимально виражений.

Це залежить від багатьох факторів, починаючи з умов протікання вагітності й закінчуючи особливостями центральної нервової системи дитини та стилю виховання. Психологи кажуть, що те, що батьки спостерігають в поведінці маляти у перші тижні відвідування садочка, – лише вершина айсберга. Весь організм і психіка дитини в цей час постійно перебувають у сильній нервово- психічній напрузі.

Якщо виразність стресу мінімальна (у дитини немає істерик), незабаром ви забудете про негативні зрушення адаптаційного періоду, як про страшний сон, але це в разі легкої адаптації. Якщо ж стрес повною мірою охопив дитину (у випадку важкого типу адаптації), будьте готові – незабаром станеться зрив, і дитина може навіть занедужати.

Взагалі, часті хвороби – це і є наслідок адаптації. Багато батьків скаржаться, мовляв, „не догледіли вихователі, в приміщенні протяги, інфекція…” Насправді часто в цьому винен не садочок, а сама ситуація переходу дитини до самостійного перебування без батьків. Як відомо, фізичний і психічний розвиток дитини взаємопов’язані, і організм малюка, іноді, допомагає йому впоратися з тривогами і переживаннями. Найчастіше хворіють саме ті діти, які не дуже вередують і плачуть, не виражають словами і сльозами небажання йти в садочок. Це – „слухняні’’ діти, вони не хочуть засмучувати батьків. Але якщо адаптація для такої дитини відбувається складно, організм дає емоціям „перепочинок”: дитина хворіє і залишається вдома.

У період адаптації існує етап, коли дитина із задоволенням ходить у садочок 3-5 днів, а потім „не хочу, не піду!” Тоді здається, що ваше маля неначе підмінили. З будь-якого приводу істерики та капризи. Воно втратило всі навички самообслуговування, якими володіло. В дитини знову намокають штанці, вона начебто забула, як користуватися ложкою, і майже перестала говорити, принаймні – реченнями. Так будь-яка людина, особливо маленька, реагує на стрес і ніби „відступає” у своєму розвитку на крок назад. А ще ваша дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше – чомусь зовсім не хоче ходити до дитячого садочка.

Та вона просто боїться йти до садка! Страх – звичайний супутник адаптаційного періоду. Вона боїться незнайомих дітей, нового приміщення, чужих дорослих, яких вона відтепер має слухатися, боїться зробити щось не так. І нарешті, вона панічно боїться, що ви про неї забудете, не прийдете за нею.І коли мама залишає дитя у тому ж садочку, то в малюка виникає відчуття, начебто його покинули. Звичайно ж, для дитячої психіки це неабияка стресова ситуація. Але якщо цей перший урок виживання засвоєно успішно, надалі ваше дитя буде швидко адаптуватися у будь-якій новій обстановці протягом усього життя. Нині педагоги використовують різноманітні методики, котрі допомагають подолати дитині відчуття покинутості, однак не останню роль відіграють і батьки.

Не забувайте, що в садочку є сформований набір правил поведінки, до яких дитині доводиться звикати. Якщо, наприклад, батьки дитину не привчили саму одягатися чи ділитися іграшками, то саме це може спричиняти душевний дискомфорт малюка. Усвідомлювати, що „я не такий як усі”, та якось випадати із загального колективу для малят дуже болісно. А от самодостатній дитині легше призвичаїтися до нових правил. Велику роль відіграють і мудрі вихователі та няні. Поговоріть з ними, щоб вони допомогли дитині дійти до того, щоб зробити ту чи іншу справу правильно. Якщо ж дитину соромити на очах в однолітків, то вона проявлятиме лише агресію та впертість”.

У період адаптації (і не тільки) важливо, щоб дитина знала кінцеву мету усіх своїх дій та того, що від неї вимагають інші. Не варто командним голосом наказувати: „Щоб завтра у садочку ти їв швидко!”. Краще роз’яснити дитині, для чого це робити. Дитині важливо знати, що ви помічаєте її найменші досягнення і радієте від цього. Не картайте дитину, якщо у неї щось не виходить. Навіть якщо вона робить це неправильно. Дайте краще пораду як зробити так, щоб вийшло краще. Але не поводьтеся на зразок „я доросла і розумна, тому слухайся мене”. Просіть дитину допомогти вам вирішити ту чи іншу справу і побачите, що вона з радістю піде вам на зустріч. Так маля відчуватиме свою значимість і це дозволить бути впевненішим серед однолітків і загартованішим в емоційному плані.

/Files/images/v_rsh_-pro-shkolu-04.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 69

Коментарi